Про запобігання та протидію домашньому насильству

Ухвалення закону "Про запобігання та протидію домашньому насильству" — це, безумовно, позитив, але ще є над чим працювати.

Доволі тривалий час в Україні ставлення до домашнього насильства залишалось суто "домашнім", а суспільство переважно закривало очі, мовляв, не варто пхати носа у чужу сім’ю.

Майже 17 років у нас був закон "Про попередження насильства в сім’ї", який передбачав заходи та повноваження органів державної влади у запобіганні та реагуванні на факти застосування фізичної сили в родинах. Однак, в реальному житті постраждалі члени сім’ї та діти частіше залишались сам на сам із домашнім терором, і ніякої дієвої реакції від державних органів, як правило, не було.

Причин такої ситуації чимало — недостатня законодавча регламентація, страх потерпілих звернутися по допомогу, відсутність реагування, насамперед, з боку поліції, складність фіксації та доведення факту насильства.

Минулий рік став переломним у питаннях прав людини не лише в Україні, а й у всьому світі. Слова "фемінізм" та "насильство" стали найбільш запитуваними у пошукових інтернет-системах. Намагаючись вирішити проблему домашнього насильства, у грудні 2017 року Верховна Рада ухвалила акон "Про запобігання та протидію домашньому насильству", в якому запропоновано новий підхід (із використанням європейських стандартів) до боротьби з цим негативним явищем у суспільстві.

Новий закон набув чинності з 7 січня 2018 року, тож давайте розбиратися, що змінилося.

Під домашнім насильством тепер розуміється будь-яка дія фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, а також погрози вчинення таких діянь.

Постраждалими визнаються особи, незалежно від того, чи проживають вони спільно зі своїми кривдниками, чи ні (наречені, подружжя, колишнє подружжя, мати, батько, діти, їх батьки, брати, сестри, нерідні батьки, опікуни, піклувальники, їхні діти, прийомні діти, діти-вихованці, інші родичі до двоюрідного ступеню зв’язку, особи, які спільно проживали або проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі, їх діти та батьки) та  особи, які проживають разом (будь-які інші родичі, люди, які пов’язані спільним побутом, мають спільні права та обов’язки).

Постраждалою дитиною визнається не лише та, яка зазнала домашнього насильства, а й свідок (очевидець) такого насильства.

У разі вчинення будь-якого виду домашнього насильства постраждалі мають право звернутися із відповідною заявою (повідомленням) як до органів поліції за місцем свого проживання (перебування), так і до виконавчих комітетів сільських і селищних рад, органів опіки та піклування, навчальних закладів (якщо постраждалі — діти), установ охорони здоров’я. Аби отримати захист, достатньо звернутися до будь-якого з цих органів.

Можна повідомити про насильство і через кол-центр з питань запобігання та протидії домашньому насильству — державну установу, територіальні підрозділи якої планується відкрити у кожному регіоні. Державний кол-центр поки у процесі створення, а поки громадяни можуть користуватися гарячими лініями громадської організації "Ла-Страда Україна".

Постраждалі мають право одразу або в подальшому звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника. До того ж постраждалі мають право користуватися безоплатними послугами адвокатів Центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги, а за подання таких заяв до суду — судовий збір не сплачується.

Потерпіла особа може вимагати від кривдника компенсації: її витрат на лікування, отримання консультацій або на оренду житла, яке вона винаймає з метою уникнення домашнього насильства, періодичних витрат на її утримання, утримання дітей чи інших членів сім’ї, які перебувають (перебували) на утриманні кривдника.

Вся ця інформація була доведена до учнів нашого НВК та проведена виставка малюнків на цю тему